Кирилло-Мефодьевское братство: программа его деятельностиОсновна частина Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності ш ирокого підпільного руху були перебільшеними.Товариство складалося всього з десятка актив н их членів та кількох десятків співчуваючих. Це були молоді українські інтелегенти. 30-річний історик Микола Костомаров незадовго до свого арешту отримав кафедру у Київському університеті. 22-річний Василь Білозерський у дні створення товариства, за спогадами Костомарова, жив у Київі “по окончании курса в университете… в надежде найти себе служебное место”, яке й знайшол у Полтаві, де до арешту викладав у кадетському корпусі. Микола Гулак перебував на службі в канцелярії київського генерал-губернатора на посаді перекладача археографічной комісії. Хоч два інших інтелігенти — викладач гімназії та письменник Па н телеймон Куліш і вже добре зна н ий поет Тарас Шевче н ко — підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували. У 1846 році “заговорщики” створили братство ім. Кирила та Мефодія, члени якого сповідували гуманістичну ідеологію, що базувалась на ідеях християнства – любові до ближнього, щирого прощення людських помилок. Соціальний склад братсва – різночинці, дворяни. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяль н ості. Протягом приблиз н о 14 місяців його і снування “браття” збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час одні є ї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень сво є ї програми. Серед цих положень особливої уваги заслуговує написаний Костомаровим “Зако н Божий (Книга Буття украї н ського народу )”. Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і панслов'янськими елементами, цей твір, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Націо н альне питання, що з усією очевидністю привернуло найбільшу увагу товариства, ставилося на широкий контекст панславізму: “Всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'я н ську федерац і ю з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах”. Столицею федерації мав стати Київ. На думку кирило-мефодіївців, сучасне їм українське суспільство, найбільш пригнічене і найбільш егалітарне серед усіх слов ’ янських суспільств, водночас є й “найрівноправнішим”, оскільки не має своєї особистої знаті.Ось чому у програмі Кирило-Мефодіївського товариства провідна роль відводилася Україні: саме вона мала очолити рух усіх слов ’ янських народів до майбутньої рівноправої федерації. Подібне до Христового, воскресіння ці є ї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: “І зруйнували Україну. Але то лише здавалося... бо голос Украї н и не змовк. Встане Україна з сво є ї домовини і закличе братів-слов'ян; почувши її заклик, повстануть всі слов'яни... і стане Україна самостійною республікою у слов'янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: “Дивіться, відкинутий будівель н икам и камінь став наріжним каменем”. Таке мессіанське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надм і р н о ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох, сумнівалися у здат н ості своїх “м'яких” і “поетичних” співвітчизників існувати н езалеж н о. Погоджуючися щодо загаль н их засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим; у питаннях досягнення політичної мети погляди членів товариства розбігалися. Представники помірковано-ліберального крила, яке представляли М.Костомаров, В.Білозерський виступали за реформи. Першоочерговим для них були є дність і братство слов'ян. Т.Г.Шевче н ко за поглядами належав до радикального крила братства, тому що в своїх поезіях він щиро співчував пригнобленим народним масам, виправдовував жорстокість народних рухів і закликав народ до сокири, палко вимагав соціал ьн ого й національного звільнення украї н ців, н аголошував на важливості розвитку украї н ської культури. Більшість висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й “мораль н ий приклад”, який вони подаватимуть властям, — це найдійовіші засоби досягнення поставле н ої мети. На відмі н у від н их Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані змі н и. Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсум н івно об' є днували спіль н і цін н ості та ідеали й, що найхарактерніше, бажан н я покращити соціально-економічну, культурну й політичну долю України. Відносно без н евинний характер товариства царські власті вирішили покарати його провідних членів. При цьому суворість покарання була неод н аковою. Костомаров, Куліш та інші помірковані дістали порівняно легкі вироки, що передбачали заслання вглиб Росії на рік і менше, після чого їм дозволялося продовжити попередні за н яття, однак Костомаров все ж таки провів рік в “Петропавловке” . Гулака засудили до трьох років ув'язнення у Шлісельбурзькій в ’ я зниці. Та найсуворіше було покарано Шевченка, в якому цар і його чи н овництво вбачали найнебезпечнішого учасника то в ариства. “ Поэта Шевченко послали рядовым в Оренбург, а потом в Новопетровское укрепление, -- писав журнал “Колокол” у 1860р. – Николай І строжайше приказал, чтобы ему не позволяли ни писать, ни рисовать… Шевченко пробыл более десяти лет в такой нравственной пытке ”. Фізичні й моральні муки цього засла нн я спричи н или передчасну см е рть Шевченка у 1861 р. |