Экономическое учение Смита (Економiчнi вчення Смiта)

Навчався в університетах Глазго і Оксфорді, де вивчав філософію, літературу, історію, фізику, математику. В 1751 р. був обраний професором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної філософії. В 1764 р. Сміт залиша є університет і стає вихователем англійського герцога Баклю, з яким подорожу є протягом трьох років.

Перебуваючи у Франції, Сміт знайомиться з енциклопедистами і фізіократами.

Повернувшись до Англії, він оселився в - рідному місті Кірколді, де працю є над своєю книгою «Дослідження про причини і природу багатства народів». Вона була опублікована в 1776 р. і принесла Сміту світову славу. Його стали називати шотландським мудрецем, творцем нової науки — політичної економії. Останні роки свого життя Сміт працював митним комісаром Шотландії. На о лі ю ючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт сво є ї системи брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання ї ї комплексного дослідження. В своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. В «Багатстві народів» Сміт досліджу є «людину економічну». Це дослідження не ізольоване від двох інших аспектів людської природи. Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він вдається і до аналізу внутрішніх закономірностей економічних явищ, які вивча є , і до опису їх зовнішніх проявів.

Працям Сміта притаманні системність, історизм і еволюціонізм. Щодо історизму, який заперечувався в марксистській літературі (на тій підставі, що Сміт тракту є капіталізм як вічний спосіб виробництва), то він проявля є ться в тому, що у Сміта звичаї, інститути, економічні категорії змінюються.

Неоднакові вони і в різних народів, і вивчення, і п і знання їх можливе лише в процесі еволюції. Суспільство Сміт розгляда є як сукупність індивідів, що н аділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їх економічну поведінку.

Основними з них виступають такі, як трудове походження житт є вих благ, схильність до обміну послугами, або результатами сво є ї праці, егоїстичні інтереси людини — намагання покращити сво є становище.

Трудове походження житт є вих благ змушу є людину приносити в жертву «своє дозвілля, свободу, спокій », тобто терпіти певні тілесні й душевні тягарі. Схильність до обміну, «схильність міняти, вимінювати, обмінювати один предмет на інший» — одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумовлю є те, що люди через розподіл праці концентрують свою діяльність на якійсь певній ї ї формі, що підвищує ї ї продуктивність.

Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізує свою діяльність, а це об е ртається вигодою для всього суспільства.

Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про «природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він підкреслює, що в умовах «природного порядку» (вільної конкуренції), складною вза є моді є ю господарської діяльності людей керує «невидима рука». Тобто економічне жи т тя людей підпорядковується об'єктивним закономірностям. У трактуванні «природного порядку» Сміт виходить з двох принципів: об'єктивної закономірності природи, дії об'єктивних законів природи, «невидимої руки» і «природної свободи людини». Дія об'єктивних законів благодійно спрямована до людини.

Благотворність дії об' є ктивних законів не безумовна. Вона передбачає п евні соціальні умови, а саме — природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людини, за умов дотримання нею «законів справедливості», вільно відстоювати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людини співпадає з ді є ю природних сил, «невидимої руки», тобто законами природи. У наступних концепціях — Рікардо, Сен-Сімона і особливо К. Маркса — ця друга сторона випала. В них залишилась лише об'єктивна закономірність, що керу є поведінкою людини. Ідею природного порядку Сміт поширю є і на діяльність держави. Він виступа є прихильником економічного лібералізму, в i льно i гри господарських сил, невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визначає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювався за державне регулювання норми процента і мінімуму заробітної плати . Розподіл праці і гроші. Свою книгу «Багатство народів» Сміт почина є з розподілу праці. Це не випадково, адже він — економіст мануфактурного періоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство пород жу є ться обміном, і фізіократів, які пов'язували його з сільським господарством, Сміт чітко формулює першоджерело багатства — працю. Вступ до своєї роботи він почина є так: «Річна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляє йому всі житт є во необхідні предмети і зручності, що споживаються ним протягом року і складаються завжди або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що одержу є ться в обмін на ці продукти у інших народів»^. Але кількість цих продуктів, продовжу є Сміт, залежить від кількості праці, що функціонує у виробництві, і від майстерності робітника, рівень якої є результатом поділу праці. Вирішальним фактором зростання багатства і «загального добробуту» Сміт вважає розподіл праці, який веде до «величезного збільшення продуктивності всіх різнобічних занять і мистецтв ». Зростання продуктивності праці в результаті її розподілу зумовлю є ться: 1) збільшенням вправності; 2) збереженням часу, який витрача є ться при переході від одного виду праці до другого; 3) винаходом і застосуванням механізмів, які полегшують працю і дозволяють одному робітникові виконувати працю кількох.

Надаючи величезного значення розподілу праці, Сміт, проте, не розумів його причин.

Розподіл праці у нього породжу є ться схильністю до обмі н у. «... Схильність до обміну і була тим, що спокон віку породило розподіл праці». Але наспра в ді не схильність до обміну породжувала розподіл праці, а, навпаки,— розподіл праці виступа є передумовою обміну. Не можна погодитись з заявами дослідників, які услід за Марксом зауважув ал и, що Сміт змішу є розподіл праці в мануфактурі і суспільстві. Дійсно, Сміт почина є аналі з з поетапного розподілу праці в мануфактурі по виробництву голок і через фаховий розподіл, аналіз економічних функцій класів він в и ходить на суспільний поділ праці. Так як у Сміта саме можли в ість обміну веде до розподілу праці, то ступінь останнього, пише він, завжди повинна обмежуватись розмірами ринку. Саме роз в иток ринку, розвиток шляхів сполуче н ня сприяють тому, що «промисли всякого роду починають природно ділитись і вдос к оналюват и сь». Розподіл праці і обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Сміта виступають гроші. Виникнення грошей Сміт правильно розгляда є як об' є ктивний процес, а не р е зультат домовленості виробників. У своїй праці Сміт наводить над зв ичайно цікавий матеріал про історію ви н икнення грошей. Він досить детально пр о стежив цей процес і показав, що грош і ~ це то в ар, який виділився з маси інших товарів в р е зультаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вар ті сть. Їх Сміт ро з гляда є як засіб, що полегшу є обмін.

Визнаючи всі функц ії грошей, Сміт, проте, основною, визначальною назива є функцію грошей як засіб обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються за їх допомогою. На відміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслю є , що доход суспільства міститься саме в товарах, а не в грошах. Сміт вважа є доцільним заміну золота і срібла паперовими грішми для здешевлення обігу. Найбільш придатними для цієї ролі він вважає банкноти. Загальна сума паперових грошей не повинна перевищувати кількість золотих і срібних грошей, які вони заміняють.

Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки. Теорія вартості. Перш за все слід зазначити, що Сміт, як і інші економісти, вжива є термін цінність, а не вартість. Цінність у нього ма є два значення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він назива є «цінністю в споживанні», друге — «цінністю в обміні». Отже, мова йде про споживну й мінову вартість. На парадоксі води і перлів Сміт поясню є різницю між споживною і міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у споживанні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого кориснішого за воду, але за неї навряд чи що-небудь купиш і навряд чи одержиш що-небудь в обмін. А діамант майже не ма є якої-небудь цінності в споживанні, але часто в обмін на нього можна одержати дуже велику кількість інших благ». Для з'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів, Сміт ставить і вирішу є три завдання: 1) визначити дійсне мірило мінової цінності, тобто визначити дійсну ціну всіх товарів; 2) показати, з яких частин вона складається; 3) з'ясувати, в силу яких обставин відбувається відхилення ринкової ціни від природної. • Мінову або природну цінність товару Сміт, як і Петті, визнача є працею. «Праця,— писав він,— є дійсне мірило мінової цінності всіх товарів »^. Слід зазначити, що думка про залежність цінності від кількості праці, витраченої на виробництво товару, зустрічається у найвіддаленіші часи людства. Це питання ставилось людьми раніш, ніж наука приступила до його вивчення. У XVIII ст. ця думка стала розхожою і разом з тим почала формуватись трудова теорія вартос т і як економічна доктрина. І Сміту, безумовно, належить певна роль в її розвитку. На відміну від Петті, який вважав, що праця створю є вартість лише в галузі виробництва золота і срібла, і фізіократів, які пов'язували цей процес з сільським господарством, Сміт твердить, що праця є основою цінності у всіх сферах виробництва. Він говорить про рівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізня є кваліфіковану й прос т у працю і зазнача є , що кваліфікована праця в одиницю часу створює більші цінності, ніж праця проста, некваліфікована. У Сміта переплелись дві точки зору на цінність — суб' є ктивна і об'єктивна. Суб' є ктивна поляга є в тому, що, на його думку, робітники оцінюють свою працю як жертву, як позбавлення свободи і відпочинку. Разом з тим праця оціню є ться Смітом об'єктивно як основа багатства. Проте саму працю він не аналізу є як субстанцію вартості, а зверта є основну увагу на мінову вартість, тобто кількісну сторону вартості. У трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявля є , що трудова теорія справедлива лише для «раннього, примітивного» суспільства. Коли ще праця не була поділена, вона могла служити основою для обміну. З розвитком розподілу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає необхідним, тому що дозволя є одержувати потрібні товари. По-друг е , як зазнача є Сміт, багатство особи визнача є ться його можливістю одержувати про е кти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару для товаровиробника буде визначатись кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару.

Товаровиробник, обмінюючи свій товар на якийсь інший, одержує, з^, власною оцінкою, більше праці, ніж відда є . Те ж саме відбува є ться і з протилежн ою стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці, відносн о своїх можливостей по виробництву одержуваного товару, ніж віддає. Тут ми знову зустріча й мось з по н яттям суб'єктивної цінності, проте виводиться вона Смітом не з принципу кориснос т і, що було властивим австрійській школі, а ї принципу праці. Отже, перше з поставлених питань Сміт вирішу є однозначно.

Основу ціннос т і товару становить праця, уречевлена в товарах, які одержують шляхом обміну на даний товар. Як же вирішу є Сміт друге завдання, тобто питання про складові частини ціни товару? На перший св ітогляд, нелогічною є сама постановка такого питання. Дійсно, про які складові частини ціни може йти мова, якщо вона визнача є ться працею? Справа в тому, що до цього Сміт розглядав обмін товарів у простому товарному виробництві, де виробники обмінюються працею, уречевленою в товарах. В умо в ах капіталізму в ідбува є ться обмін живої і уречевленої праці. Робітники виступаю т ь як продавці товару робоча сила, а капіталісти — як його покупці. Щоправда, Сміт вважав, що робітники продають свою працю, яка, як і інші товари, ма є «дійсну і номінальну ціну»^. Фактично йдеться про номінальну і реальну з аробітну плату. За цих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентного обміну. Робітник відда є більше живої праці, ніж одержує уречевленої. Цінність, яку робітник дода є до матеріалів, зводиться до двох частин: заробітної плати і прибутку капіталісту. Це дві складові частини цінності. Третьою складовою у Сміта виступа є рента. Отже, як пише Сміт, «три першооснови всякого доходу, як і всякої мінової цінності,— це заробітна плата, прибуток і рента»^. Таким чином, цінність Сміт визнача є доходами. Всі три види первісного доходу — заробітна плата, прибуток і рента — мають єдину ціннісну субстанцію — працю, уречевлену в товарах, які одержують шляхом обміну. «Слід мати на увазі,— писав Сміт,— що дійсна цінність всіх різних складових частин ціни вимірю є ться кількістю праці, яку може купувати або яку може мати в розпорядженні кожна з них. Праця вимірю є цінність не лише ті є ї частини ціни, яка зводиться до праці, а й тих частин, що приходяться на ренту і прибуток ». Визначення цінності сумою доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. стала пануючою. Щодо третього завдання, яке вирішу є Сміт, то воно зводиться до з'ясування причин відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта це, по суті, — грошовий вираз цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці і прибутку.

Причому йдеться не про фактичну величину складових ціни, а про їх середню норму.

Ринкова ціна — та, за якою продається товар. Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринково i ціни від природної. В умовах природного стану (вільної конкуренції) ринок працює як сво є рідний регулятор природного руху товарних потоків до стало i ринкової рівноваги. Попит і пропозиція виступають як фактори встановлення ринкової ціни.

Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монопол ii регламентів порушує природний стан. Воно, пише Сміт, приводить часто до результатів, протилежних тим, на які розраховували, і стриму є зростання продуктивності праці. Щоправда, якась група або клас можуть одержати вигоду від такого втручання, проте вона все одно виявиться шкідливою з точки зору стратегічного завдання — економічного зростання. Отже, Сміт знову зверта є ться до принципу природної свободи, до дії «невидимої руки». Класи і доходи. Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є види доходів трьох різних категорій персоніфікованих економ і чних функцій, що відповідають трьом факторам виробництва: праці, капітал у і землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників, підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їх доходи є первинними. Всі інші групи і прошарки отримують вторинні доході, які виступають результатом перерозподілу. Заробітна плата — це продукт праці, природна винагорода за працю. В умовах, коли виробник працю є власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержу є повний продукт праці. В умовах капіталізму найманий робітник отриму є лиш е частину цінності, яку праця дода є до матеріалу, що обробляє, іншу частину одержує власник капіталу як прибуток. Отже, Сміт н е робив різ н иці між доходом простого товаровиробника і найманого робітника і розріз н я в їх лише кількісно. Сміт визнача є нормальний рівень заробітної плати кількістю засобі в існування робітника і його сім'ї. А Пет т і заробітну плату зводив до фізичного прожиткового мінімуму.

Нормальний рівень заробітної плати підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімуму загрожу є робітникам вимиранням. А її значне п ідвищення викликає зростання народжуваності, отже, з більшення пропо з и ц ії роб о чої сили на ринку і посилення конкуренції. А це, зрештою, веде до зниження заробітної плати.

Значну роль у встановленні заробітної плати Сміт відводить капіталістам, які мають переваги п е ред робітниками. Вони можуть, пише Сміт, змовитись мають можливість очікувати сприятливих умов найму робочої сили, чого позбавлені робітники. Сміт був прихильником високої заробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці . Прибуток у Сміта ма є трудову субстанцію. Він писав, що «цінність, яку робітники додають до матеріалів, зводиться... до двох частин, одна з яких оплачу є їх винагороду, а друга — прибуток їх наймача на весь авансований ним фонд матеріалів і заробітної п лати » В даному разі прибуток виступає як різниця між заново створеною в артістю і заробітною платою. Тобто фактично мова йде про додаткову вартість. А прибуток — це результат неоплаченої праці. Сміт виступа є проти тверджень тих, хто назива є прибуток платою за працю по нагляду і управлінню. Цей прибуток, зазнача є Сміт, не схожий на оплату праці, він ма є і нші начала і визнача є ться величиною капіталу, що застосову є ться у виробництві. Розмір прибутку визначається розміром капіталу. А це означа є , що Сміт розгляда є прибуток як породження всього капіталу, як результат продуктивності капіталу.

Прибуток вис т упа є в нього і як винагорода капіталіста за працю та ризик. Отже, непослідовність у розумінні вартості (у Сміта — цінність) позначились і на трактуванні прибутку. Він у Сміта виступа є то як породження праці, то як результат функціонування капіталу. З прибутку Сміт виводить і проце н т як похідний прибуток.

Величина процента і його рух у нього слідують за величиною норми прибутку, яка з розвитком промисловості Ц торгівлі ма є тенденцію до зниження.

Зниження норми прибутку, а отже, і процента Сміт розгляда є як прояв економічної розвинутості з доров'я нації, які забезпечуються природним порядком. Йому протиді є будьяка монополія. Тому Сміт виступа є як непримиримий супротивник всякого роду монополії і привілеїв.

Земельна рента у Сміта — це плата за користування землею. Її причиною він назива є приватну власність на землю. Сміт відрізня є ренту від орендної плати, в яку включа є ться і процент на вкладений капітал. Р ента, підкреслю є він, не пов'язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійсню є орендар. Що ж до землевласника, то він користується вигодами капіталовкладень, тому що при відновленні орендного договору вимага є підвищення плати. Дж е рело ренти Сміт визначає по-різному.

Виходячи з позицій трудової теорії вартості, він ренту, як і прибуток, розглядає як відрахування від праці робітника. Інше трактування походження ренти пов'язане у Сміта з його теорією витрат виробництва. Рента в цьому випадку виступає як природна винагорода за користування землею, подібно до того, як прибуток є природною винагородою за капітал, а заробітна плата — природною ціною праці. Рента поряд з прибутком і заробітною платою формує цінність. А це означає, що земля поруч з працею є джерелом цінності. Проте рента відрізняється від інших ціноутворюючих факторів: прибутк у заробітної плати. Вона не зумовлена жодною жертвою (як праця й капітал ) боку власника землі. Відрізня є ться рента від прибутку і заробітної п лати Ц е складова ціни.

Останні конституюють ціну, а рента виступає як функція ціни. «... Рента,— писав Сміт,— входить до складу ціни продукту інакше, ніж заробітна плата і прибуток.

Висока або низька заробітна плата і прибуток на капітал у причиною високої або низької ціни; більший чи менший розмір ренти результатом останньої ». Є у Сміта і елем е нти фізіократичного трактування зем е льної ренти. В i н виступає як результат дії сил природи, які землевласник нада є у користуван ні фермеру. Працю в сільському господарстві він вважав більш продуктивною, тому що тут разом з людиною працює природа. Різні трактування с у ті прибутку і ренти не викликали у Сміта сумнівів , він використовує з різною метою: то для підтвердження тези про працю, як основне мірило вартості, то для аналізу розподілу реалізованої мінової цінності товару між основними класами буржуазного суспільства. Сміт бачив відмінності в родючості і місцероз c ташуванні ділянок землі і аналізував Їх вплив на величину ре н ти.

Розглядає він також залежність ренти від капіталовкладень. Проте у Сміта нема є розумін н я понять диференційної і абсолютної ренти. Разом з тим він визначає монопольну ренту (хоч і не вживає цього терміну), яка виникає тоді, «коли кільк і сть землі, яка може бути пристосована під яку-небудь особливу культуру, зан а дто незначна для задоволення дійсного попиту »^. Оплачує її споживач.

Вчення про продукти в ну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну від попередників, не обмежу є ться галузевим визначенням продуктивної й непродуктивної праці. У нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно від того, де вона застосовується. Проте у Сміта визнача є ться ієрархія галузей стосовно їх продуктивності. На перший план він ставить сільське господарство, потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в його вченні про продуктивну й непродуктивну працю. Сміт визначає продуктивну й непродуктивну працю не лише залежно від того, де вона застосову є ться, а й від того, що вона виготовля є . В нього є два підходи до визначення продуктивної й непродуктивної праці. Перший підхід — ціннісний.

Продуктивною працею є та, що створює цінність.

Непродуктивна праця цінності не створює. Так, праця мануфак ту рного робітника додає цінність матеріалам, які вона обробляє. В той же час праця домашнього слу г и нічому не дода є цінності. На купівлю продуктивної праці витрачається капітал, а непродуктивної — доход.

Другий підхід у визначенні продуктивної й непродуктивної праці пов'язу є ться з її матеріалізаці є ю, уречевленням.

Продуктивна праця — праця робітника, яка закріплюється і реалізується в якому-небудь предметі або товарі, що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізу є ться в товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визначенням продуктивної праці вся сфера немат е ріального виробництва оголошувалась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відносить діяльність держави, їі чиновників, церкву, армію, флот тощо . Визначення продуктивної й непродуктивної праці Смітом є суперечлив і. Якщо взяти простого товаровиробника, то він виготовляє товари, але не приносить капіталісту прибутку. Отже, його праця за однією ознакою є продуктивною, а за другою — непродуктивною. У Сміта його вчення про продуктивну й непродуктивну працю займає значне місце, тому що він із зростанням продуктивної праці пов'язував зростання національного багатства країни і тому енергійно наполягав на скороченні непродуктивної праці. Т а кий підхід Сміта до визначення продуктивної й непродуктивної праці був підданий критиці багатьма його сучасниками, які ширше трактували продуктивну працю.

Економісти класичної школи сприйняли такий підхід. З певним зауваже нн ям сприйняв його і Марк ер Ка п італ , Сміта — це гол о вна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом; розумі є запас продукції, що приносить прибуток або за допомогою якого: п рацею створюються нові бл а га.

Запаси певної особи, писав він, ді л яться на дві частини. «Та частина, від якої вона чека є одержати дох i д, назива є ться її капіталом. Друга частина — це та, яка йде на безпосередн є її споживан н я . Капітал він поділя є на основний і оборотний. До основного капіталу він відносить машини і різні знаряддя праці, промислові і торговельні будівлі, склади, будівлі на фермі, «покращення з е млі» (розчистка, осушення, внесення добрив), «людський капітал» — капіталізована цінність «придбаних і корисних здібностей усіх мешканців або членів суспільства». Віднесення Смітом людського капіталу до основного правомірно виплива є з того, що капітал у нього — це виготовлені матеріальні ресурси, а здібності робітників до праці також «виготовлені» за допомогою використання матеріальних ресурсів.

Включення до основного капіталу трудових навичок і з дібностей робітників здійснював ще Петті. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що робітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайну працю», одержить відшкод ув ання витрат на навчання і прибуток на них. У К. Маркса, як побачимо далі, мовиться про те, що кваліфікована робоча сила має вищу вартість.

Оборотний капітал у Сміта склада є ться з грошей, запасів п родовольства, запасів сировини і напівфабрикатів, а також готової продукц ії , що перебуває на складах і в магазинах. Поділ на основний і оборотний капітал Сміт застосовує до будь-якого капіталу, незалежно від сф е ри його використання. Різницю між ними він бачить в тому, що перший приносить прибуток, не вс т упаючи в обіг і не змінюючи власника, а другий — приносить доход тільки за допомогою обігу і зміни власника.

Основний капітал формується і поповнюється за рахунок оборотного. Він не може приносити доход без допомоги оборотного. Співвідношення між основним і оборотним капіталом, підкреслю є Сміт, неоднакове в різних галузях виробництва. Мету функціонування капіталу Сміт тракту є позаісторично. Він писав, що «єдину мету і призначення як основного, так і оборотного капіталів становить збереження і збільшення запасів, що призначаються для безпосереднього споживання ». Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основна ідея праці Сміта. Він ставить завдання не лише дослідити природу і причини багатства народів, а й з'ясувати питання щодо зростання національного багатства. «Зростання... доходу і капіталу означа є зростання національного багатства »^. Отже, економічне зростання Сміт пов'язує не лише із зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу.

Нагромадження капіталу у Сміта є результатом ощадливості. Ощадливість капіталістів збільшу є фонд, призначений для утримання продуктивних робіт ник i в. Збіль ш ення числа останніх веде до зростання цінності, що додається оброблюваним продуктам. Річний продукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільшений лише за рахунок зростання кількості продуктивних робітників і підвищення продуктивності праці працюючих.

Зростання продуктивності праці Сміт пов'язу є із застосуванням машин, механізмів, що потребує додаткових капіталів. Вартість засобів виробництва він включає як четв е рту частину в ціну кожного окремо взятого товару окремого капіталіста. Що ж до всі є ї товарної маси всього класу капіталістів, то в її мінову цінність включаються лише три частини: заробітна д плата, прибуток і рента.

Виходить, що цінність річного продукту суспільства І склада є ться лише з доходів. Проте це не зовсім так. Такий підхід Сміта до визначення мінової цінності сукупного суспільного продукту в марксистській літературі одержав назву «догми Сміта». Сміта звинуватили в тому, що він виключа є перенесену вартість з вартості сукупного продукту. Сміт виходить з того, що матеріальні витрати (перенесена вартість) становлять чиїсь доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва, і можуть бути розкладені на доходи. Такий підхід спрощував аналіз теорії вартості. «Догма Сміта» по суп і вирішувала ту ж складну теоретичну проблему у визначенні вартості, що й марксистське вчення про двоїстий характер праці (конкретна праця переносить вартість зречевленої праці, абстрактна — створю є нову). Марк о , І аналізуючи п оложення Сміта про зведення річного продукту до суми доходів, показав, що воно ма є сенс або при повному абстрагуванні від фактору часу, або при аналізі формування вартості продукту за досить тривалий період. Для короткого проміжку часу формула Сміта непридатна, тому що у вартості такого продукту завжди є частка, яка не розпада є ться на доходи цього року, а відшкодовує вартість засобів виробництва, які були на початку року.

Зауваження цілком слушне. Прот е ця частка відносно невелика порівняно з усім річним обсягом матеріальних витрат і її можна не брати до уваги. Якщо з точки зору кількісної характеристики «догма Сміта» і ма є вади, то її практична цінність надзвичайно велика. І не випадково вона використовується на Заході в багатьох видах економічного аналізу. Крім того, аналізуючи «догму Сміта», слід враховувати, що він чітко розрізня є валовий і чистий доход нації. Під валовим доходом він розумі є весь річний продукт країни.

Чистий доход — це нова цінність, яка лиша є ться після відшкодування основного й оборотного капіталу. Отже, річний продукт праці і землі країни ділиться на фонд відшкодування кап і талу і фо н д доходів платників к апі т ал у і землі. Праця продуктивних робітників оплачується з фо н ду відшкодування.

Джерелом зростання капіталу вис и пають прибутки. Сміт підрахував, що фонд відшкодування капіталу в багатих країнах більший і абсолютно, і в д олі валового продукту, ніж у бідних. Це означа є , робить висновок Сміт, що більша частина валового продукту йде на утримання продуктивної праці, що, в свою чергу, веде до зростання багатства.